Почесні громадяни міста

img_3407Гресько О. О.

Народився 24 березня 1937 року у місті Ямполі Вінницької області в сім’ї військовослужбовця. Батько – Олексій Никифорович (1907 – 1972р.н.). Мати – Ганна Амбросієвна (1912р.н.). Дружина – Гресько Валентина Миколаївна (1947р.н.), педагог. Син – Максим Олександрович (1967р.н.).

Закінчив Сорокский технікум культпросвітроботи Молдова (1951-1954), Московський інститут культури (1955-1959), Всесоюзну академію зовнішньої торгівлі (1979-1981), а також курс інформатики Школи економіки Лондонського університету (1968).

В період навчання на останньому курсі Московського інституту культури був призначений Головою спорткомітету міста Хімки Московської області, потім переведений на роботу до м. Москви.

У студентські роки проявив себе не тільки різнобічним спортсменом, але й хорошим організатором оздоровчої та спортивної роботи серед дітей і молоді. Був одним з ініціаторів і перших організаторів масових дитячих змагань “Шкіряний м’яч” та “Золота шайба”.

У 1968 році був направлений на роботу в посольство у Лондоні в якості секретаря з питань зовнішньої політики Англії.

З 1972 року О. О. Гресько працює заступником начальника управління міжнародних спортивних зв’язків Спорткомітету. Володів надзвичайними повноваженнями в конфліктних переговорних ситуаціях, пов’язаних з проведенням перших зустрічей наших хокеїстів з командами професіоналів Канади.

Працював відповідальним секретарем Оргкомітету Ігор XXII Олімпіади 1980 року в Москві. Тут же в Оргкомітеті відповідав за розробку церемоній естафети Олімпійського вогню, а також відкриття і закриття Олімпійських ігор. З 1990 року працював заступником генерального директора електронної “Олімпійської лотереї”. О.О. Гресько – був членом виконкому Олімпійського комітету, у різні роки, членом президії Федерацій з футболу, боксу, легкої атлетики, хокею. У 1970 – 1971 роках – член Королівського тенісного клубу в Лондоні. Він автор низки публікацій з історії Олімпійського руху, з проблем підготовки Олімпійських ігор, про фізичне виховання молоді, ролі спорту у розвитку міжнародного співробітництва.

За організаторський талант і творчу працю О.О. Гресько відзначений низкою державних нагород, золотим знаком «За заслуги».

Лук’янчиков Павло Михайлович04380437043e04310440043004360435043d0438044f-006

Народився у 1928 році у селянській багатодітній сім’ї у с.Токарево Новочихинського району Алтайського краю. Батько у 1942 році загинув. Тож всі турботи про родину, про найменших братів та сестер лягли на плечі 15-ти річного юнака. Всі свої заробітки віддавав матері за рахунок чого його родина і вижила в важкі повоєнні часи.

Служити в рядах Радянської Армії йому довелось у Вінниці. Тут захопившись комсомольською роботою, став членом бюро обкому комсомолу, а по закінченню служби йому пропонують залишитись на комсомольській роботі у місті.

На Вінниччині Павло Михайлович й одружився, взявши собі за дружину красуню Ліду Соболевську. Поєдналися долі двох сиріт, батьки яких загинули на далеких фронтових дорогах. Розпочався їх життєвий шлях зі Жмеринки, там і з’явились двоє синочків Валерій та Євгеній. А з 1964 р. він поріднився назавжди з ямпільською землею, де 15 років був першим секретарем райкому партії. Запальний, гарячий але справедливий. Саме таким пам’ятають його люди з якими його зводила доля.

За роки роботи у Ямполі багато було зроблено саме Павлом Михайловичем. Наше місто прикрасили багато новобудов : це і будинок культури, приміщення пошти і адміністрації, побут комбінат, поліклініка, дитячий садок, комбікормовий завод. Але найбільшою його гордістю були багатоповерхові будинки для яипільчан.

Працю Павла Михайловича оцінено високими урядовими нагородами, але найдорожчою, звичайно стала Зірка Героя Соціалістичної Праці, якою був удостоєний за відомий не тільки в Україні, а й у всьому колишньому Радянському Союзі «Ямпільський почин» .

Р04380437043e04310440043004360435043d0438044f-007афаель Сергійович Сандацян

Народився в Тифлісі 16 жовтня 1918р. Його батько – Серго Амбарцумович походив з Джавахка. Мати в дівоцтві Силикян Арусяк Меликовна родом з Варташена, припадала племінницею Мовсесу Силикову, герою, знаменитому генералу. Батьки вчителювали, жили в Авлабарі. Там же він закінчує десятирічку. Провчившись один курс у Московському хімічному технікумі, захоплений авіацією, в 1937р. вступає в Ленінградський інститут інженерів цивільного повітряного флоту. У березні 1941-го інститут перетворено в академію ВПС, яку закінчує в серпні 1941р. у званні старшого лейтенанта і направляється на фронт під Новочеркаськ в полк бомбардувальників ПЕ-2.

Брав участь у боях під Сталінградом, а в 1943-му – відрядження в Тегеран де готував добре оснащений аеродром для Тегеранської конференції. Був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”. Після закінчення війни продовжив службу, зокрема в Приволзькому військовому окрузі.

Але на рубежі шістдесятих скорочення штатів і одиниць бойової техніки стало поштовхом до зміни роду діяльності. Р.Сандацяну запропоновано очолити школу молодших авіаційних спеціалістів (ШМАСУ) у Вапнярці Вінницької області.

Восени 1968-го полковник Сандацян отримує серйозну травму в автомобільній аварії. Після 25 років служби – звільнення з ВВС по хворобі.

Після звільнення очолює філію 2-го Московського приладобудівного заводу міністерства авіаційної промисловості у м.Ямполі. Під його керівництвом побудовано заводські корпуси, гуртожитки інша інфраструктура.

Р. С. Сандацян обирався депутатом рад різних рівнів. Нагороджений чотирма орденами і багатьма медалями. Мав велику бібліотеку, яку розділив зі своїми трьома дітьми.

Григорій Олексійович Урсуленко04380437043e04310440043004360435043d0438044f-009

Народився 6 травня 1927 року в с.Яланець Томашпільського району у багатодітній сім’ї. У 1941 р. закінчив шість класів Яланецької середньої школи. З 1944р. по 1956 рік перебував на службі в Радянській армії.

Звільнившись з рядів Радянської Армії у запас, працював головою Вербівської сільської ради народних депутатів Томашпільського району, інструктором. З 1962 по 1965 рік працював інспектором-організатором Крижопільського територіального колгоспно-радгоспного управління. У1966 році, заочно закінчив Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка.

У липні 1977 року обирається другим секретарем Ямпільського райкому КПУ. З січня 1980 року Григорій Олексійович – голова виконкому Ямпільської районної ради.

Будучи пенсіонером Григорій Олексійович 15 років очолював районну раду ветеранів.

04380437043e04310440043004360435043d0438044f-008-2Титаренко Василь Іванович

Народився 6 січня 1943 року у селянській сім’ї с.Клембівка Ямпільського рн. В 1960 році став студентом Велико-Анадольського лісогосподарського технікуму. У 1963 був призваний до лав Радянської Армії.

1965р був демобілізований та продовжив навчання у технікумі.

З 1966 року – інструктор Волноваського РКЛКСУ.

У 1969 році повернувся на ямпільщину працював на різних посадах. Проявив чудові організаторські здібності, компетентність та принциповість, вміння спілкуватись з громадянами будь-якого віку, професії і посад.

З 1977 по 1980 рік секретар Ямпільського райвиконкому.

А з 1980 по 1997 рік працював головою селищної, а згодом і міської ради залишивши по собі вагомий, гарний слід : упорядковані вулиці, зелені парки, будівництво цілих кварталів. З серпня 1997 по 2000 рік керівник виконавчого апарату районної ради.

Широка натура, доброзичливість і досконалі знання людського життя забезпечили ефективну участь у громадському житті міста та району.

Отримавши призначення заступника генерального директора Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» переїхав до м.Вінниці.

Неодноразово обирався депутатом обласної ради, нагороджений медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці»

Пішов з життя у 2007 році.

Сіра Галина Степанівна04380437043e04310440043004360435043d0438044f-008

Народилася 19 листопада 1931 року у с.Вільшанка Чуднівського району, Житомирської області, в сім’ї агронома. Закінчила Чернятинський плодово-ягідний технікум, згодом Житомирський сільськогосподарський інститут.

50 років свого життя віддала нелегкій справі агронома, працюючи в господарствах Вінницької області, 25 років із них на посаді директора радгоспу ім.Суворова .

Вміння з відповідальністю ставитись до своїх обов’язків, перейматись болями і турботами людей, піклувалась про кожного члена колективу – ось ті головні риси, притаманні Галині Степанівні. Природа наділила її гарними здібностями талановитого керівника, поетеси, акторки.

За високі виробничі здобутки Галину Степанівну неодноразову нагороджували орденами та медалями, за поетичні та артистичні таланти присвоєно звання «Заслужений працівник культури України». Галина Степанівна і на сьогодні очолює раду старійшин району. Бере активну участь в громадському житті, як міста, так і району.

0441Кириленко Олексій Семенович

Народився 13 березня 1921 року в селі Підлісівка Ямпільського району в сім’ї селянина. Закінчив сім класів неповної середньої школи.

Після закінчення семи класів сільської школи продовжив навчання у Ямпільській школі №1, яку закінчив у 1939 році. За направленням навчається та закінчує Вінницьку партійну школу.

З травня 1940 року вступає до Мелітопольського військово-авіаційного училища. 22 червня 1941 року закінчує військово-авіаційне училище і здобуває професію штурмана та відправляється на фронт. А вже наприкінці липня 1941 року був поранений в повітряному бою і потрапляє в госпіталь.

У 1942 році направлений в м.Ташкент, де закінчує танкове училище, після якого знову йде на фронт. В1956 році – демобілізувався.

Після демобілізації працює диспетчером автопарку .

1957рік – замісник голови колгоспу с.Довжок.

1958 рік – інструктор райкому партії.

1961 рік – голова районної міжколгоспної будівельної організації.

1973 рік – начальник управління міжколгоспної дорожно-будівельної організації.

В 1981 році виходить на пенсію і впродовж п’яти років працює заступником начальника будівельної бригади зрошувальної системи, на громадських засадах головою Районної ради Інвалідів Війни та Збройних Сил України.

За героїзм нагороджений 4 орденами та 22 медалями:

Орден Червоної Зірки

Орден Вітчизняної війниx

Орден Богдана Хмельницького

Орден Знак Перемоги

Медаль «За відвагу», медаль «За бойові заслуги», медаль «За перемогу над Німеччиною», медаль «За трудові заслуги» та інші.

Кожухар Валерій Олександровичp9045400

Народився 7 лютого 1949 року в с.Велика Кісниця, Ямпільського району, Вінницької області.

Закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-механік. По закінченню працював інженером-технологом на заводі металовиробів у м.Сороки Молдова.

З 1973 року працював на Сорокському заводі «Гідропривід»: старшим інженером, начальником технічного відділу, головним технологом, заступником головного інженера, а з 1983 року – директором заводу.

У 1991 році закінчив вищу школу менеджменту фірми «Рунд М» (ФРН).

В тому ж таки 1991 році призначений директором «Ямпільського приладобудівного заводу».

З липня 1998 року по жовтень 1999 року – голова Ямпільської райдержадміністрації

З липня 1999 року – голова правління ПАТ «Ямпільський приладобудівний завод»

043a0430043c0456043d0441044c043a043804380306Камінський Сергій Васильович

(народився 30 квітня 1975 року) — майор  “Збройні сили України” Збройних сил України.

Заступник командира ескадрилії з виховної роботи,  “Авіабаза Бориспіль” 15-а окрема бригада транспортної авіації, оператор аерофотозйомки.

Член екіпажу збитого, над Слов’янськом транспортного літака  який здійснював спостережний політ у зоні бойових дій. Літак почав падати в напрямі житлових кварталів Слов’янська, пілоти ціною власного життя скерували його за межі міста.

Похований в  “Бориспіль” Борисполі. Вдома залишилася дружина та доньки — 2000 і 2012 р. н.

20 червня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час “Війна на сході України” російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Василь Дмитрович Івкунimg669

Народився у 1984 році в м.Ямполі у сім»ї селян-хліборобів. По закінченню ЗОШ І-ІІІ ст. №2 навчатися в сільськогосподарську школу с. Пороги, де набув фаху комбайнера і тракториста.

Відслужив в армії. Працював у ПП «Феодосія-Агро», потім були приладобудівний завод і товариство «Спектр».

Навесні 2014року Василь Івкун був мобілізований до війська, де став оператором – навідником БТР. Під час Іловайської трагедії у серпні 2014 р. хлопець загинув.

maryanovichМар’янович Борис Станіславович

Народився у 1982 році в с.Качківка, Ямпільського району.  В січні 2015р. записався у добровольці до Збройних сил України. Пройшовши бойовий вишкіл у Десні, служив у зоні бойових дій солдатом 2-го взводу п’ятої роти 93-ї окремої механізованої бригади, механіком-водієм БТРа. Загинув 7 квітня 2015р. під час виконання бойового завдання в районі селища Піски Донецької області.